«СІМ’Я ПОКЛИКАНА БУТИ СЕРЕД ТИХ, ЗА КОГО МОЛИТЬСЯ ХРИСТОС»
Неділя (17 травня)
Ів. 56 зач. 17, 1-13
Уривок Св. Письма, як Церква приписує на сьогоднішній день є початком так званої Архиєрейської молитви Ісуса, поміщеної в Євангеліє від Івана. До певної міри – це богословський підсумок усього життя і місії Христа перед страстями. Особливість цієї молитви полягає у тому, що значна частина її присвячена за учнів: «Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої» (Ів 17,9). У цих словах розкривається виняткове заступництво Ісуса за тих, хто увірував у Нього. Коли Він каже «не за світ молюся», це не означає, що Бог не любить світ, адже в Євангеліє від Івана «світ» часто позначає ту реальність, яка закрита на Бога і відкидає Його. Тому Ісус молиться передусім за тих, хто відкрився на Боже слово, хто прийняв Його і став частиною спільноти віруючих, щоб вони були збережені в істині та єдності з Отцем.
Як важливо, щоб кожна християнська сім’я сьогодні була не «частиною того світу», який закривається на Бога, але серед числа тих, за кого молиться Христос. Згідно з Божим задумом, сім’я покликана бути «домашньою церквою», місцем, де живе Божа присутність. Адже сила сім’ї не в людських почуттях, але в тому, що вона живе Божим словом і належить до спільноти віруючих.
Що на практиці означає бути «домашньою церквою»?
Передусім це значить, що християнська сім’я покликана зробити свій щоденний простір простором зустрічі з Богом: у спільній молитві, у читанні Божого Слова, в участі у св. Таїнствах. Водночас сім’я, за своєю природою, покликана стати першою школою віри, саме тут дитина вперше має пізнати Бога із живого свідчення власних батьків. Інколи священникам дуже непросто передати дітям і молоді основи християнської віри, коли ця праця не підтримується в родині. Без такої співпраці слова священника часто залишаються лише теорією, яка не знаходить підтвердження в реальному житті. І навпаки, коли сім’я живе вірою, тоді навіть просте слово священника приносить плід у житті дитини.
Бути домашньою Церквою означає також стати простором справжньої любові, можливо, не ідеальної, але живої. Любов у родині має вибудовуватись за прикладом любові Христа, тобто вона повинна бути жертовною, вірною, терпеливою та здатною прощати і служити. Тут же народжується і зростає справжня і глибока єдність, до якої покликане подружжя і вся сім’я. Ця єдність є даром Божим, і вона відображає ту глибоку єдність, про яку молиться Христос у Євангеліє від Івана (пор. Ів 17).
І врешті, домашня Церква не замикається в собі, а є відкритою на інших. Така сім’я вміє приймати, ділитися, допомагати, бути свідченням віри у світі – через гостинність, підтримку потребуючих, щире і живе християнське життя.
Отож, відкриймо наші сім’ї на Боже слово і зробімо їх справжніми «домашніми церквами», щоб, живучи в молитві, любові та єдності, ми були серед тих, за кого молиться Христос у Євангеліє від Івана і через яких Його присутність стає видимою у світі.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Знайдімо сьогодні кілька хвилин для особистої молитви і попросімо Бога, щоб допоміг нашій сім’ї бути справжньою «домашньою церквою».
2. Парафіяльний рівень: Постановімо, якщо ще цього немає, підтримувати працю священника у вихованні дітей власним прикладом віри.
3. Місійний рівень: Проявімо гостинність або допоможімо іншій родині – словом підтримки, увагою чи добрим ділом, щоб через нас люди відчули Божу любов.