«І СЛАВУ, ЩО ТИ ДАВ МЕНІ, Я ДАВ ЇМ, ЩОБ БУЛИ ВОНИ ОДНО, ЯК І МИ – ОДНО»
(Ів 17,22)
П’ятниця (22 травня)
Ів. 57 зач. 17, 18-26
Сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам дуже особливий уривок Св. Письма. Це не притча, не навчання до народу, а глибока розмова Сина із своїм Отцем. Що важливо, значну частину цієї сокровенної розмови, яка по суті є молитвою, Ісус присвячує, як за своїх апостолів, так і за тих, які через їх слово увірують, тобто за нас із вами. Христос просить Отця за мене, і за тебе — ще до того, як ми народилися, ще до того, як ми зробили перший крок у вірі.
І про що ж Він просить? Не про земний успіх, не про легке життя чи відсутність труднощів. Він просить про щось значно глибше: щоб ми були одно. Щоб між нами була така єдність, яка є між Отцем і Сином. Це дуже висока планка. Бо мова йде не просто про згоду чи безконфліктність, а про єдність у любові, довірі, правді.
Цікавим у цьому контексті виглядають слова Ісуса: «І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб були вони одно, як і ми – одно» (Ів 17,22). Що це така слава, яка провадить до такої єдності? В Євангелії від Івана «слава» — це не честь чи зовнішній блиск, це, в першу чергу любов, яка наповнює Пресвяту Трійцю і яка стає видимою головно в особі Ісуса Христа. Найповніше ця «слава» відкрилася на хресті – там, де Ісус віддав своє життя цілковито, залишивши для нас найкращу ікону справжньої любові. Отже, слава, яку Отець дав Синові — це слава любові, що жертвує собою, і саме ця любов сповнює єдність із Отцем.
Не менш цікавим є подивитись на подружнє життя крізь призму цих слів Христа. Найперше, Таїнство вінчання – це Таїнство любові. Коли ми говоримо про подружній союз чоловіка і жінки тут також іде мова про особливу єдність, адже в подружжі двоє стають одним. Більше того в самому Чині вінчання над нареченими проголошуються такі слова: «Славою і честю вінчай їх!». Йде мова про вінчання славою. Це не просто гарна поетична формула. Церква молиться, щоб Бог увінчав подружжя тією самою славою, про яку говорить Христос у Євангелії. Тобто — щоб у їхньому житті стала видимою любов, яка вміє жертвуватися, прощати, служити і залишатися вірною. І тут відкривається дуже важлива правда: подружжя отримує від Бога не лише благословення на спільне життя, але участь у Божій любові, яка є джерелом правдивої єдності.
Ми часто думаємо, що єдність — це коли немає конфліктів, коли все ідеально. Але насправді єдність — це коли навіть у конфлікті ми не втрачаємо любові. Коли не боремося один проти одного, а разом шукаємо правду. Коли не прагнемо перемогти, а прагнемо зберегти стосунок. Найбільшою небезпекою для сім’ї є не труднощі, а поступова втрата цієї «слави». І так, нажаль стається коли бракує жертовної любові, коли серце закривається на подруга, коли замість довіри з’являється підозра, коли замість служіння — розрахунок: «я більше, ти менше».
Тому просімо сьогодні Господа, щоб Він зберіг у наших сім’ях цю «славу» жертовної любові, навчив нас берегти єдність навіть серед труднощів і допоміг нашим родинам ставати живим образом тієї любові, якою Отець і Син єдині між собою.
Місійні завдання:
1. Особистий рівень: Щодня вчімося берегти «славу» жертовної любові у своєму серці: менше шукати власної перемоги, а більше — єдності, прощення і правди у стосунках з ближніми.
2. Парафіяльний рівень: Будуймо на парафії атмосферу єдності та взаємної підтримки, щоб наші сім’ї могли знаходити тут силу для подружньої вірності, молитви, примирення та зростання в любові.
3. Місійний рівень: Несімо свідчення світові, що справжня єдність народжується із жертовної любові Христа, а християнська сім’я покликана бути живою іконою любові Бога.