Дорогі наші татусі…
Сьогодні ми стаємо перед вами з глибокою пошаною, схиляючи серце в молитві за вашу мужність, мовчазну і величну, за ту твердість, яку ви носите в очах навіть тоді, коли душа в сльозах.
Ви – ті, хто стоїть на передовій: у житті, у вірі, на війні. Ви – ті, хто без нарікань зодягає броню відповідальності, щоби захищати, годувати, обіймати, любити.
Скільки разів ви мовчки гасили власний біль, щоби не засмутити родину… Скільки ночей не спали, тривожачись за дітей… Скільки разів ішли в храм і шепотіли: “Господи, збережи мою сім’ю”.
Дехто з вас сьогодні молиться здалека – з окопів, між вибухами і спогадами. А дехто – вже з неба, з вічного дому Отця. Ми пам’ятаємо про вас. Ми молимось за вас.
Сьогодні, у День батька, зболеним і вдячним серцем просимо: Господи, благослови живих татів здоров’ям, миром і вірою. А тих, кого вже покликав – прийми у Своє Батьківські обійми.
Дякуємо вам, татусі.
Ми вас любимо. Ми за вас молимось. Ми вас не забудемо.
З молитвою,
о. Роман Бобесюк