Не тільки люди, але й уся природа готується до приходу Месії. Білою ковдрою вкриті поля. Десь під цим сніжним покривалом зароджується життя. Проростає зерно і випускає тендітне стебельце з першими крихкими листочками. Саме сніг, який, здається, все заморожує, захищає новонароджену рослинку від морозяного вітру і тим самим рятує її життя. Вода в річці перетворилася на лід, який під сонячним промінням засліплює очі. Діти так відшліфували поверхню, що в ній відбивається безмежне небо. Дитячий сміх переплітається зі сніжками, що летять у різні сторони.
Котяться великі кулі снігу й з великим зусиллям вкладаються одна на одну, творячи різних казкових, карколомних персонажів. Радість, сміх, гамір наповнюють увесь простір. Так, скоро Різдво. І ця радість — радість природи, радість дітей — є передвісниками ще більшої радості.
Настав вечір. Сівач засіяв безкрає небо миготливими зірками, які підморгували й світилися від радості. Мороз із пензлем у руці наносив на вікна свої візерунки, від яких неможливо було відвести очей. Кожен порух пензля створював шедеври. Дмухаючи теплим повітрям на візерунки й протираючи маленькими пальчиками дірочку, допитливі очі спрямовували свій погляд на вулицю, де в далечині лунав дзвіночок, який сповіщав про те, що колядники наближаються, а разом із ними — звістка про те, що народився Божий Син.
У хаті пахло свіжим сіном і різними стравами. Полум’я свічки лизало своїми язиками стіни кімнати, навіюючи спокій. Воно, ніби говорило, що Вічне Світло народилося і прийшло у цей світ, щоб розігнати темряву й показати правдиву дорогу до вічного життя.
Звук дзвіночків ставав щораз голоснішим. Ось і собака, зачинений у стайні, загавкав, корови замукали, і прокинулася птиця. Незважаючи на мороз, двері в хату були відчинені. Ось уже й чути, як скрипить сніг під ногами колядників. Першим до хати входить чоловік із дзвіночками, а за ним — хлопці, які несуть шопку у своїх руках. Допитливі малі очі відразу ж звернули увагу на маленьку хатку, долівка якої була вкрита сіном. У центрі шопки стояли ясла, у яких лежало маленьке беззахисне Дитятко. Над Ним схилилася Його Мати Марія, а Йосиф тим часом колисав Дитятко. По боках стояли пастушки, царі підносили свої дари, а ангели своїм співом прославляли: «Слава во вишніх Богу і на землі мир, в людях добра воля!» І тут залунав спів колядників, який підтримали самі ангели. В очах Дитятка, ніби все ожило.
Радість розпирала груди. Розум до кінця не зміг збагнути, що сталося, але душа, всупереч розуму, раділа і співала. Ось і чути, як віддаляється звук дзвіночків і стихає спів колядників. Не встиг мороз замалювати вічко, як воно знову під диханням хлопчика стало більшим. Поглядом він прощався з Тим, Хто лежав у яслах, а у вухах ще звучали слова колядок. Він прощався, але водночас розумів, що він зустрів Того, Хто в його дитячому серці зробив ясла і спочив у них. І тепер найголовніша місія хлопчика — зберегти Його у своєму серці і ділитися радістю від Його присутності з іншими людьми.
о. Роман Бобесюк